Канівський музей природи

rozdilenna_01
mal3

На садибі Канівського природного заповідника у старовинному меморіальному будинку академіка М.Ф. Біляшівського розташований музей природи. Як свідчать записи у книзі вражень численних відвідувачів — за науковою цінністю експонатів, оригінальністю та різноплановістю тематики експозиції цей музей унікальний. Історія природи Канівщини від мезозою і історія людини з часів палеоліту і до наших днів представлена багатою колекцією експонатів, зібраних у заповіднику та його околицях

Після створення в 1923 році Канівського заповідника, на його території десятки років велася копітка праця численних науковців і археологів, біологів, геологів, географів, краєзнавців та ін. Був накопичений величезний матеріал, що вимагав систематизації і становив великий інтерес для численних відвідувачів заповідника.

І ось в 1969 році відкрилися два відділи історико-природничого музею — археології та палеонтології. Минали роки, музей поповнювався численними експонатами, поступово відкривалися нові відділи: зоологічний, ботанічний, лісовий, екологічний.

Історія заповідника, його садиби тісно пов'язана із науковою діяльністю академіка М.Ф. Біляшівського. При сприянні сім'ї Біляшівських було відкрито дві меморіальні кімнати. А зовсім недавно перед відвідувачами відкрилися двері ще одного відділу — пам'яті першого ректора Київського університету ім. Тараса Шевченка проф. Михайла Максимовича.

Фундатором музею і його першим завідувачем була надзвичайно талановита і всебічно обдарована людина — Петро Степанович Домашенко. Художник, історик, краєзнавець. Настінні фрески і картини, стильні, характерні для кожного відділу орнаменти на підлозі, чудові вітражі, численні портрети науковців і людей, що присвятили своє життя вивченню історії і природи Канівщини, — все це багаторічна праця Петра Степановича.

Екскурсія по музею традиційно розпочинається із палеонтологічного відділу. Дуже давно — близько 60 млн. років тому Канівщина була частиною Харківського моря. Про його мешканців свідчать представлені в експозиції скам'янілі рештки викопних молюсків амонітів та белемнітів. Конічні, раковини останніх в народі прозвали "чортовими пальцями". Ще й зараз у намитому піску на березі Дніпра нерідко трапляються зуби акули лямна, нащадки якої і нині живуть у теплих морях.

nat1 Минали мільйони років. Морське дно стало частиною материка, а теплий і вологий клімат сприяв бурхливому розквіту гігантських хвощів і папоротей. Палеоботаніками знайдені скам'янілі залишки болотного кипариса і навіть близького родича сучасного наймогутнішого дерева — гігантської секвої. В окремій експозиції представлені знайдені на Великому Скіфському городищі заповідника нові для науки викопні види рослин. Чудові відбитки на каменях окремих листочків і навіть гілок, ніби майстер-різьбяр природа зберегла свої шедеври в камені.

В останні сотні тисяч років в Середньому Придніпров'ї клімат значно посуворішав. Кілька льодовикових періодів змусили відступити на південь теплолюбні види рослин і тварин, а деякі просто вимерли. На зміну їм прийшли інші види — краще пристосовані до суворих умов. Ще якихось 8—10 тисяч років тому безкрайніми степами по Канівщині бродили гіганти-мамонти, шерстисті носороги, гігантські олені, бізони. В лісах чатували на свою здобич шаблезубі тигри, печерні леви та ведмеді.

Більшість вчених-екологів стверджують, що саме діяльність людини, і, передусім, вдосконалення знарядь полювання, стали причиною винищення цих тварин-велетнів. І тепер тільки гігантські бивні, кістки, черепи, зуби, представлені в експозиції, служать німим докором нашим пращурам.

Природа і людина. Їхні історії, часто трагічні, як ніде, на Канівщині сплелися в тісний гордіїв вузол. Тому наступний відділ — археологічний — є своєрідним продовженням палеонтології. І дійсно, за останніми науковими даними вже 35— 40 тис. років тому на Канівщині жили люди. Про це свідчать численні кам'яні знаряддя праці та надзвичайні, унікальні кам'яні жіночі фігурки епохи палеоліту.

Стало всесвітньовідомим знайдене в 1966 році неподалік від заповідника в с. Межиріч житло мисливців на мамонтів, збудоване в 14—16 тисячолітті до нашої ери. Сивою давниною із глибини тисячоліть дихають Канівські гори. Тут були відкриті залишки поселень трипільської, зарубинецької, черняхівської культур.
Розкопки на Великому та Малому Скіфських городищах виявили поселення легендарних скіфів. Наконечники стріл, кінська збруя, предмети побуту дають можливість відкрити сучаснику далеке і таємниче життя гордого і войовничого народу.

Ішов час. Скіфів поглинули сармати, а потім хвиля за хвилею степами Північного Причорномор'я із сходу на захід прокотилися великі переселення народів. І ось на початку нашої ери, саме тут, на Канівщині, по річці Рось та на крутому правобережжі Дніпра поселились поляни (роси, руси) — майбутні засновники Київської Русі. Залишками полянських поселень буквально встелена садиба заповідника. Їх розкопки ще й зараз проводять вчені та студенти-археологи Київського університету ім. Тараса Шевченка.

А поряд із садибою заповідника розташована славнозвісна Княжа гора. Тут в 1892 році М.Ф. Біляшівський відкрив літописний Родень — одне із перших міст східних слов'ян. Археологічні знахідки з Княжої гори прикрашають експозиції музеїв Києва, Харкова, Варшави, Парижа, Лондона. В музеї заповідника представлена лише їх невелика частка.

Родень, як місто-фортеця, було знищено. Але поряд з ним жило і розвивалось, захищене від набігів ворожих кочівників широким Дніпром, глибокими ярами та дрімучими лісами невелике полянське поселення — Канів. Існує багато легенд про походження цієї назви.

nat

Напевно всі знають легенду про трьох братів — Кия, Щека, Хорива і їх сестру Либідь — засновників Києва. Але, як свідчить інша чудова легенда, їхнім батьком був вождь племені полян — Каній. Чи не від нього і пішла назва Канева? Історія свідчить, що в усі часи Канів, Канівщина відігравали важливу роль в економічному і політичному житті. Форпост півдня Київської Русі, один із центрів козаччини (саме в Каневі був сформований перший козацький полк), а в останні 100 років — це духовна колиска всього українства, бо тут, на Чернечій горі, навіки спочив Великий Кобзар. Надзвичайно мальовнича природа, що дивом збереглася в самому центрі України, назавжди полонила Тараса Шевченка, саме вона в значній мірі сформувала ментальність нашого народу.

Природа і людина. Протиріччя між ними особливо загострилися в останньому столітті. Про це розповідають наступні відділи музею, зокрема лісовий. З незапам'ятних часів Канівські гори були покриті лісом. Ліс давав людині їжу і одяг, обігрівав їі житло і допомагав ховатися від ворогів. Особливою пошаною у наших предків користувався дуб. Він уособлював в собі символ могутності, величі, вічності життя. Під тисячолітніми дубами виконували найважливіші і найпотаємніші обряди, поклонялися великому богу-громовержцю — Перуну. У старому Михайлівському лісі збереглася навіть назва урочища — Перуни.

Та часи змінюються. Змінились і вірування людей. І ось вже на місці древніх капищ виросли собори і церкви, збудовані із довговічного матеріалу — дуба. Нещадне винищення дубових лісів для господарських потреб на протязі століть, різке зниження ґрунтових вод і кислотні дощі останніх десятиліть поставили царя лісів на межу виживання. І хто знає, можливо вже найближчим часом доведеться цей священний для українців вид дерев заносити до Червоної Книги. Але природа не терпить пустоти. Більш пристосовані — граб та три види кленів — зайняли місце дуба. Деревина цих порід годиться хіба що на паркет та дрова — вона крихка і недовговічна. А в грабово-кленовому лісі влітку напівтемно і похмуро. Під зімкнені крони грабняків і кленовників сонячне світло майже не проникає. І тільки у найнедоступніших місцях в заповіднику збереглися поодинокі дуби.

Крім згаданих вище видів представлені в експозиції звичайні для заповідних лісів береза, ясен, липа, вільха, берест, кілька видів тополь та верб, а також сосна, що безроздільно панує на лівобережних піщаних грунтах.

Цікава і повчальна історія ще одного виду дерев, представленого в експозиції. Мимоволі привертає до себе увагу відполірований зріз стовбура з красивою темно-воскового кольору текстурою деревини. Це — робінія псевдоакація або, як її називають, біла акація. В кінці XIX — на початку XX століття в результаті вирубування лісів та розорювання крутосхилів на Канівщині почалася страшна ґрунтова ерозія. За кілька десятків років утворилися тисячі ярів, серед них два найбільші яри в Європі — Костянецький і Хмілянський глибиною до 80—100 м. Сталася справжня екологічна катастрофа. Щоб зупинити ерозію, у верхів'ях та по схилах ярів почали інтенсивно висаджувати завезену колись із Північної Америки робінію. Невибаглива до грунтів, вона, завдяки дуже розгалуженій поверхневій кореневій системі, добре прижилася і надійно утримувала грунт від розмиву. Робінію висадили на кількох тисячах гектарів, заліснивши навіть степові ділянки. Акацієві ліси виявилися надзвичайно цінними медоносами, і тепер ніжний з тонким ароматом акацієвий мед є неодмінним атрибутом нашого святкового столу.

nat2 Та по відношенню до місцевої флори робінія виявилася справжнім агресором. Не маючи конкурентів і природних ворогів, вона інтенсивно поширюється на сусідні відкриті ділянки, витісняючи аборигенні (місцеві) види. І тільки чистотіл здатний рости під покривом акацієвого лісу. Боротися із білою акацією дуже важко, оскільки навколо одного зрубаного дерева від коренів виростають десятки нових.

В експозиції лісового відділу можна побачити і маленькі чудеса природи: "відьмина мітла" на стовбурі граба та гігантський кап на тілі верби.

Продовженням лісового є відділ ботанічний. Тут експонується велика колекція гербарних зразків лікарських та медоносних трав, грибів, лишайників, рослин, занесених до Червоної Книги. Майже 1000 видів вищих судинних рослин зустрічається в заповіднику і практично кожен вид — маленька аптека в природі. Понад 200 років лікарі і фармацевти не можуть знайти рівноцінних замінників наперстянці великоцвітій, з якої виготовляють ефективні препарати для лікування серцево-судинних захворювань. А хто не знає чудодійної сили валеріани, конвалії, шалфею, чебрецю, материнки, оспіваної в легендах полин-трави. І навіть звичайний вид підбіл або мати-й-мачуха, наш перший провісник весни, недаремно названий вченими Tussilago fárfara. Адже в буквальному перекладі це означає — "вбивати кашель". Ліками від 99 хвороб у багатьох народів називають звіробій.

Нині все більше і більше людей надає перевагу натуральним лікам, а традиційна медицина все частіше звертається за допомогою до медицини народної. Так, людина кінця II тисячоліття нарешті починає усвідомлювати всю велич природи і пізнавати її розумні екологічні закони, із успіхом використовуючи їх для своїх потреб.

І дітям, і дорослим надзвичайно цікаво наступному відділі музею — зоологічному. Можна тижнями, а то і місяцями блукати по заповіднику, так і не побачивши всіх мешканців заповідного лісу. А ось в музеї у формі колекцій чучел вони зібрані разом. Звичайно, тваринний світ Канівщини за останні століття дуже збіднів Вже не зустріти тут лісового гіганта зубра, потаємної росомахи, рисі, дикого кота, бурого ведмедя. Зникли орел-беркут і сокіл-сапсан — неодмінний атрибут царських полювань та багато інших видів.

Найбільшою твариною, що зустрічається в заповіднику, є лось. А поряд в експозиції зоологічного відділу стоїть чучело плямистого оленя. Надзвичайно граціозний і красивий звір. Історія ж поширення цього виду в Україні — класичний приклад екологічної безграмотності. Олень-квітка - так називають плямистого красеня на його батьківщині — Далекому Сході. У 70-х роках ХХ століття виникла ідея акліматизації цього виду в Україні. Навіть виношувались плани створення звірогосподарств для отримання цінного пантокрину із молодих рогів оленя. Не врахували тільки особливостей екології цього виду.

nat3

Місцевий, успішно винищений раніше, європейський благородний олень був ідеально пристосований до наших умов, тоді як завезений плямистий при масовому розмноженні утворює величезні стада до 300 голів, чого аж ніяк не здатні витримати наші ліси. Результат — в місцях концентрації акліматизованого плямистого оленя повністю було знищено трав'яний покрив, підлісок, понівечені деревостани, витолочені посіви на полях. У 80-х роках цей вид став регулярно зустрічатися і в заповіднику. Благо, що мудра природа неухильно дотримується своїх законів, і ось вжекілька років, як благородний олень витіснив плямистого і став постійним мешканцем заповідних лісів. Звичайними в заповіднику є косуля, дикий кабан, лисиця. Багато неприємностей приніс інший далекосхідний вид — єнотовидний собака, знищуючи кладки яєць та млодняк водоплавних птахів.

Одним із символів Канівського заповідника є бобер. Кілька бобрових сімей живуть на заповідних островах Дніпра. Ще 40—50 років тому бобри були на межі винищення заради цінного хутра. Нині — це звичайний вид, а сліди його діяльності представлені в експозиції залишками погризених стовбурів дерев.

Величезним багатством заповідника є колосальне видове різноманіття птахів. Тут налічується 226 представників орнітофауни. В експозиції музею можна побачити чучела кількох видів дроздів, дятлів, сірого журавля, красеня-лебедя, великого нічного хижака — пугача та багато-багато інших.
Іхтіофауна Дніпра в районі Канева налічує до 40 видів риб, основні із них — частина експозиції зоологічного відділу.

Вражає своєю різноманітністю та кольоровою палітрою колекція метеликів заповідника.

І традиційно екскурсія у світ тварин завершується біля гордого і могутнього хижака — вовка. Цей споконвічний конкурент людини і сьогодні служить зразком вічності екологічних законів. Спочатку прямий ворог людини, потім конкурент у полюванні, ще пізніше — ворог свійської худоби, що потіснила на пасовищах його природну здобич. І результат — тотальна війна-проти вовка в усі часи. Але вид вижив, демонструючи майже безмежну пластичність природи. А в місцях, де вовка вдалося винищити повністю, його екологічну нішу зайняли здичавілі бродячі собаки, які нині становлять страшну небезпеку для природних екосистем, масово винищуючи диких тварин. .Воістину, святе місце пустим не буває, природа не терпить пустоти, а одну біду ніколи не варто виправляти іншою.

nat4 Знайомлячись із експозицією музею, мимоволі задумаєшся — якою ж доброю і терплячою мусить бути природа, аби так довго витримувати експерименти над нею. А в декого з класичних обивателів постає інше питання — а навіщо все це охороняти? І як важко іноді буває пояснити людям, що ми — лише маленька часточка того гігантського організму, що зветься біосферою. Саме цю тему і розкриває наступний — екологічний відділ.

Від перших природоохоронних указів до пізнання екологічних законів, від перших екологічних бід до глобальної Чорнобильської катастрофи, від відверто егоїстичного і споживацького мислення до екологічного — ось такий важкий шлях долає людство, пізнаючи суть оточуючого світу і пізнаючи себе.
Так закінчується коротка екскурсія по музею природи.

Та було б несправедливим, розповідаючи про історію природи заповідника, не розповісти про історію самого приміщення музею та садиби заповідника.

В 1890 році тоді ще молодий археолог Микола Федотович Біляшівський провів першу екскурсію по правому березі Дніпра для виявлення і дослідження нових археологічних об'єктів. У селян с. Пекарі він побачив багато древніх речей переважно великокняжої доби, які були знайдена в городищі "Княжа гора".

Обстеживши гору, Біляшівський вирішив організувати глибоке і всестороннє археологічне її вивчення.

Наступні 1891—1892 роки ознаменувались систематичними дослідженнями Княжої гори, які очолив М.Ф. Біляшівський. Тоді ж вченим вперше дане обгрунтування, що саме на Княжій горі було розташоване історичне місто Родень. Завдяки його працям стало зрозумілим, яке величезне значення має район Княжої гори для археології краю, і вперше сформована думка про необхідність збереження для нащадків археологічно цінних ділянок. Після 1892 року розкопки на території нинішньої садиби заповідника на кілька років припинились. Але місцевість навколо Княжої гори не переставала притягувати до себе вчених-археологів - вона була дуже насичена археологічними пам'ятками, починаючи від кам'яного віку і закінчуючи періодом літописного Родня. У 1897 році, при розпродуванні Я.В.Тарновським земель біля с. Пекарі, Біляшівський купив ділянку площею близько 15 десятин, куди входили гори Мале Городище і Мар'їна та кілька ярів.

Незабаром після купівлі ділянки, на терасі Малого Городища було збудовано два будинки дачного типу. Вони обидва збереглися до цього часу: в одному, де жив М.Ф. Біляшівський із сім'єю, нині розташований музей природи, а в іншому, де жили артисти МХАТу та інших московських театрів, які щоліта відпочивали на Княжій горі, нині живуть співробітники заповідника.

nat5

Безлісі гори на садибі, як і всюди на Канівщині, зазнавали страшної ерозії, тому М.Ф. Біляшівський передусім почав закріплювати яри і крутосхили, засаджуючи їх лісом. У справі захисту земель від водної ерозії він був піонером на Канівщині.

Одночасно на садибі розбили чудовий фруктовий сад і мальовничу бузкову алею Окремі дерева збереглися до наших часів — вони пам'ятають на своєму віку багатьох видатних діячів української і російської науки і культури. Тут творили видатні українські художники Н.Г. Бурачек, С.П. Костенко, Ф.С. Красиць-кий, A.A. Маневич, М.К. Пимоненко, Г.І. Нарбут, народжувались цілі мізансцени та численні елементи тепер всесвітньовідомих постановок, таких як "Принцеса Турандот" Є.Б. Вахтангова та багато-багато інших.

У приміщенні музею природи створено дві меморіальні кімнати акад. М.Ф Біляшівського, де детально розповідається про його життя і творчість.

А ще в одній невеликій кімнаті створено досить цікаву експозицію про Михайла Максимовича — першого ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Адже поряд із заповідником на лівому березі Дніпра на Михайловій горі була садиба-маєток проф. М. Максимовича. Звідти милувались могутнім Дніпром і неповторними Канівськими горами Микола Гоголь і Тарас Шевченко. І живі нині старезна сосна Гоголя і дуб Шевченка напевно пам'ятають, як писалися рядки: "Чуден Днепр при тихой погоде..."

Ось така величава і неповторна природа Канівщини, що полонила серця і геніїв, і мільйонів людей, які відвідали цей благодатний край — серце України.
     
Share |

Оцінка користувачів

Оцінить статтю


Коментарі

Коментувати можуть лише зареєстровані користувачі. Будь-ласка, використовуючи посилання внизу сторінки авторизуйтеся або зареєструйтеся Зареєструвати користувача
 kaniv, 17.03.2013, 23:12
Детальніше про музей природи Канівського природного заповідника, та з питань організації та проведення екскурсій можна ознайомитись на сайті Канівського природного заповідника http://kanivbiosfera.at.ua/index/museum_of_nature/0-62