Канівський музей народно-декоративного мистецтва

mndm2

Поряд з Собором є давня кам`яна споруда, вік якої сягає XVIII століття. Будинок перебудований після революції, над ним добудовано другий поверх. Довгий час у цьому приміщенні містились навчальні заклади: базиліанське училище, школа, музей.

Уніатські церкви засновані католицькою церквою з метою поширення католицької релігії серед населення України почали створюватися з 90-х років XVI ст. Організацією, учбовими програмами та методами навчання і виховання були схожі з єзуїтськими школами (єзуїти – члени чернечого ордену, що виступали за зміцнення влади Папи Римського). З „Истории императорского университета св. Владимира” (том 1. г. Киев. 1884 г.) ми можемо дізнатися про школу: „...состояние просвещения в нынешней Киевской губернии при польском правительстве Чацкий изображает следующими чертами: Потоцкий в1765 году учредивши базилиан в Умани, поручил им содержание школы, но в 1769 разразилась страшная уманская резня; ученики и два учителя стали ее жертвами. Школа восстановлена в 1774 году и оставалась единственною на всю ту окраину до тех пор, пока в 1781 году в Каневе не явилась другая. Эту последнюю основал опять Физикевич в здании, воздвигнутом Станиславом Понятовським. mndm3Комиссия по просвещению назначила на нее сначала 1800 злотых, потом 3550 злотых. Кроме этих двух школ целая нынешняя Киевская губерния не имела ни одной… В Умань и Канев шли учиться не дети народа, а сыновья тех отверженцев его, которые составляли мрачную и густую атмосферу вокруг панов. По показанию визиты 1789 года в Каневской школе было 139 учеников, но из них славянскому языку училось 30; по числу обучавшихся славянскому языку можно с точностью судить о числе русских учеников в школах. Визита 1789 год – Канев – 139 учеников, Умань – 400 учеников”.

У 1838 році училище було закрите.

Нині в приміщенні розташовано музей народно-декоративного мистецтва, який засновано 23 квітня 1972 року в приміщенні Успенського Собору Василем Олександровичем Коваленком. Це один з найбільших музеїв Черкащини відповідного профілю. У 1990 році музей перенесено до цього приміщення. Музей нараховує більше п`яти тисяч експонатів. У фондах музею – колекція із гутного скла XIII-XIV ст, вироби майстрів-склодувів, різьбярів, мистецькі полотна художників. Надзвичайно захоплює відвідувачів колекція зразків традиційного українського одягу та предмети народного побуту трьох центральних областей України – Черкаської, Київської та Полтавської.

Працівниками відділу „народно-декоративного мистецтва” при Шевченківському національному заповідникустворено два виставкові зали із фондів відділу.

mal2_245Перший зал знайомить відвідувачів з деякими елементами інтер`єру селянської оселі початку 20 ст, а другий – з роботами на Шевченківську тематику.

Селянська оселя, адже в ній залишився дух національних традицій, що здавна виховували в людині добрі почуття, працьовиту вдачу, чутливу до краси душу.

В кожній селянській оселі на покутті знаходились образи. Для ікон виготовляли спеціальні полички (бодники) а у найбільш заможних селян були цілі іконостиси. В музейній кімнаті знаходяться образи із села Кичинці Корсунь-Шевченківського району, які прикрашені вишиваними рушниками (божниками) із села Соколівки Жашківського району, що на Черкащині.

Внутрішнє планування хати обов`язково включало в себе піч. Це був центр життя, його душа. Вважалося – де тепло, там і добро, там злагода в сім`ї та забезпеченість родини. Експонується ескіз розписаної печі заслуженого майстра народної творчості України Макара Мухи з села Михайлівки Кам`янського району, що на Черкащині.

У 18 столітті настінний розпис був поширений по всій Україні. Малюнком прикрашали комин печі, стінку над лежанкою, простінки між вікнами, місце, де стояло ліжко чи піл, сволок. Мальована піч – знак того, що в хаті є дівчина „на порі”. Важливу роль у декоративному оздобленні хати відігравала дерев`яна розмальована скриня. Скриню, що стояла на видному місці розмальовували олійною фарбою. Скриня була незамінним атрибутом сільсокого весілля. Туди складали придане нареченої: вишиті сорочки, рушники, пояси, полотно, спідниці, корсети, скатерки, намисто. В залі представлена скриня із села Стецівки Чигиринського району. Її передня стінка поділена на три вікна, які утворюються спеціально намальованими рамками. В них – стилізовані квіти червоного кольору. Вікно не прикрашено розписом, бо його накривали скатертиною чи килимом. Сільську оселю всюди прикрашали вироби з дерева. Вони були практичними, зручними і гарними. mal3_280

Також експонується прядка, за якою жінки виготовляли нитки з вовни чи льону. Це річ, зроблена вправною чоловічою рукою. Нічого зайвого і в той же час гарно, компактно. Як майстерно виготовлено колесо, ніби сонце розпустило свої промені. Як нижня, так і верхня частини прядки оздоблені різьбою. В музейній експозиції – дерев`яні ложки, ковганка з товкачем, тарілка „хліб наш насушний”, оздоблена рельєфною різьбою, а вінця – рослинним орнаментом.

mal7_245Значний інтерес викликають роботи нашого земляка Івана Гутника з села Капієвате Канівського району, його дерев`яний стілець, стінки якого ніби помережені та дві картини, виконані в народному стилі в дерев`яному обрамленні: „Перебендя” та „Наталка Полтавка”.

Кожну сільську оселю прикрашав дерев`яний мисник, в який ставився найкращий посуд. В музеї можна побачити дерев`яний мисник 30-х років 20-го століття з села Кичинці Корсунь-Шевченківського району. на поличках – миска канівських майстрів-гончарів.

З давніх-давен Канів відомий як осередок гончарства. Уміння виготовляти глиняний посуд передавалося від покоління до покоління.

Досі збереглися вироби 19 століття, які свідчать про високий рівень розвитку гончарного виробництва нанашій землі.

Гончарством восновному займалися на вулицях Бесарабія і Монастирок. Гончарі монастирка, що знаходиться біля самої Тарасової гори, робили полив`яний посуд, а на бесарабії – і рудий і полив`яний.   Асортимент виробів величезний: mal4_245глечики, горщики, макітри, тикви, миски... виготовляли в Каневі і фігурний посуд. Надзвичайно гарні миски виготовляли Олександр та Сергій Білінські та Марія Баліцька, які нині експонуються в музеї. Користуючись простим орнаментом (смужки, кривульки, зубчасті лінії, крапки), канівські майстри виробили самобутній стиль розвитку. 

Від сивої давнини і до наших днів, в радості і в горі, рушник – невід`ємна частина нашого побуту. Він служив оберегом оселі українців. Послуговувався не тільки, як оздоба, а мав і практичнеmal8_280 призначення: був скатертиною і вузликом, де зберігали харчі,утирачем і стирком, закутником і божником, плечовим, весільним, ритуальним. Ним піднімають перший сволок, коли будують хату, накривають хліб на столі, паску і крашанки, які несуть до церкви, хлібну діжу...

Зал музею прикрашають рушники, які вишиті на домотканому полотні із Драбівського, Черкаського, Канівського районів Черкаської області, оздоблені квітами, птахами, зірками.

Споконвіку українські жінки і чоловіки свято шанували вишиту сорочку. Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу – захищає від ворожої стріли і меча, недоброго погляду, злої думки, тому вона й досі бажана у нашому вбранні. Ромби, хрестики, лінії, кружальця, складні й прості візерунки – все це прагнення людини робити добро і обійти лихо. В музеї експонується народний одяг трьох центральних областей України – Черкащини, Київщини, Полтавщини. Краса і колоритність українського народного вбрання визначалися художнім смаком і обдаруванням людей, які керуючись національними, мистецькими традиціями, створювали і пишний панський одяг і скромний, але красивий одяг селян, міщан. Народний одяг відзначається простотою форм, стрункістю силуету, багатством і різноманітністю прикрас, насиченим колоритом. У ньому яскраво виявляється вміння майстрів органічно поєднувати практичність і красу. Народне вбрання – єдиний ансамбль мистецтва крою, ткацтва, вишивки, аплікацій, плетіння.mal5_280

mal6_245Другий виставковий зал знайомить з роботами на Шевченківську тематику, окрасою якоїстав килим художниці з міста Києва Наталії Литовченко „Квіти Кобзареві”. Портрек Кобзаря органічно вплітається в рослинний орнамент, витриманий в синіх, сірих, білих і коричневих кольорах. Почесне місце займають вироби заслуженого майстра народної творчості України Василя Семеновича Кваші з міста Миргорода, що на Полтавщині. Його глибокий оригінальний талант розвинувся на основі українських митців-різблярів.

Барельєф Т.Шевченко в обрамленні українського орнаменту з квітів і листочків. Ця робота відрізняється високою художньою виразністю та багатим ідейнимзмістом.

До образу великого мужа України зверталася у своїй творчості відома канівська вишивальниця Галина Бондаренко. Прикрашає зал її тематичне панно „три жіночі долі”, „І квилить плаче Ярославна”, „І сниться їй той син Іван”, „Рости, рости, тополенько”.

Немає змоги та й потреби достатньо деталізувати виставлене. Слушно кажуть: краще один раз побачити... виставки розкривають щедрість і багатство української душі. Наші шановні відвідувачі у тому можуть переконавши, відвідавши цю установу.

Share |

Оцінка користувачів

Оцінить статтю


Коментарі

Коментувати можуть лише зареєстровані користувачі. Будь-ласка, використовуючи посилання внизу сторінки авторизуйтеся або зареєструйтеся Зареєструвати користувача
Покищо коментарів до даної статті нема