Історія Канівщини (початок)

Героїчні, величні і трагічні сторінки Канівської минувшини. У долі краю, як у краплині води, відбилася вся історія українського народу. Канівські гори і кручі були ареною багатьох історичних подій. Тут з прадавніх часів проживали люди, складаючи глибокі традиції, творячи високі зразки культури. І саме тут відбувалися найважливіші для українського народу суспільні та державотворчі процеси. В усі часи місцеву людність називали по-різному: скіфами-орачами, антами, росами, полянами, русами і, нарешті, українцями. На початку минулого століття в селі Мартинівці було знайдено давній скарб, що був захований тут, в Канівській землі, ще в VІ столітті. У предметах цього скарбу, зокрема, чотирьох чоловічих фігурках, історики вбачають характерні для одягу українців риси – сорочки з нагрудними вишивками, специфічні довгі штани, пояси з ознаками тризуба.

2 Мальовнича місцевість, багата та різноманітна природа краю завжди приваблювала людей. Там, де тихоплинна Росава зливається зі стрімкою Россю, а на пологих пагорбах розкинулось село Межиріч, було виявлено поселення первісних мисливців на мамонтів, що відноситься до періоду пізнього палеоліту (40-10 тисяч років тому). Шість тисяч років тому на Канівській землі проживали племена трипільської культури, які відрізнялися значним рівнем виробничої культури, досконалою технікою виготовлення глиняного посуду, високим ступенем суспільної організації. На Канівщині виявлено близько сотні поселень цього періоду, серед яких найбільше поселення, площею 40 га, було розміщено на території сучасного села Таганчі.

3 “Змієві вали” – так називаються захисні укріплення скіфського часу із села Ліпляве, рештки яких збереглися до наших днів. Оборонний вал Трахтемирівського городища, що займало площу 50 га, і в наші дні піднімається на 6 метрів і має ширину до 20 метрів. Про ті часи нагадують могили – скіфські кургани, що розкопані в околицях Канева (села Бобриця, Синявка).

На рубежі нашої ери (ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е.) на Пилипенковій горі розташовувалось поселення зарубинецької культури, яке було одним з найбільших тогочасних центрів у Середньому Подніпров’ї. Вперше старожитності цієї культури були виявлені у 1899 році українським археологом чеського походження Вікентієм Хвойкою поблизу села Зарубинці (затоплене водами Канівського водосховища). Звідси і походить назва унікальної культури, що є найбільш ранньою групою слов’янського періоду.

У ІІ – VІІ ст. відбулося велике переселення народів, яке не обминуло і цього благословенного краю. Вторгнення гунів, готів, аварів сприяло широкому розселенню слов’янських племен. Тож, на території Канівщини виявлено близько 150 ранньослов’янських поселень і городищ. А загалом, на слов’янських землях було так багато міст та поселень, що скандинави називали цей край “землею городів”.

На території Канівського природного заповідника знаходилось поселення полян, що існувало в VІІ-ІХ століттях. Полянські племена проживали на правому березі Дніпра, поміж Ірпенем і Россю. Завдяки вдалому розташуванню на перехресті водних і суходільних торгівельних шляхів, полянська земля розвивалась більш інтенсивно, ніж інші слов’янські землі. Саме тому поляни стали зав’язком могутньої держави – Давньої Русі.

4 У ІХ – ХІІІ століттях територією Канівщини проходить південний державний кордон. Міста-фортеці Родень, Заруб, Товарів, Канів неодноразово згадуються на сторінках давньоруських літописів.

Hist5 Особливе місце Канівській землі належить в добу Козацької держави. У селі Трахтемирові розміщувалась козацька фортеця, яка із 70-х років ХVІ століття стала столицею реєстрового козацтва. В цей час Канів був своєрідною козацькою святинею. Літні запоріжці, які вже не брали участі у походах і боях, доживали у Канівському монастирі віку, і саме сюди козаки перевезли останки скараного у Львові 1578 року Івана Підкови. В цьому монастирі доживав віку у чернецтві гетьман Яків Шах, а також тут був похований славний козацький гетьман Самійло Кішка. Козаки Канівського полку хоробро билися під прапорами Богдана Хмельницького.

Канівська земля подарувала світові безліч славних імен. Тут народилися і зростали козацький ватажок Самійло Кішка, герой громадянської війни 1812 року Дмитро Неверовський, літературні і громадські діячі брати Варави (В.Стеблик та О.Кобець), поет Григорій Донець, актриса Ольга Кусенко.

Але перш за все, Канівська земля пов’язана з ім’ям великого Кобзаря Тараса Шевченка.

Коли б не Він,

то й люди б нас не знали.

Коли б не Він,

про нас не чув би світ...

О.Кобець

4 Тарасова могила відома на весь світ, а ще – це один з найбільших туристичних центрів України. Сюди, на уклін Тарасу, щороку приїздять близько 100 тисяч шанувальників його таланту.

“...мені вдень і вночі сниться ота благодать над Дніпром...” – писав Шевченко до брата Варфоломія. Тож 22 травня 1961 року Канівська земля приймає на вічний спочинок геніального сина українського народу. Тараса Шевченка поховали там, де він обрав собі місце для хати – на високій Чернечій горі, що віками стояла над Дніпровими водами. І з тих пір народ назвав цю гору Тарасовою.

Звідси, з високої могили, відкривається захоплюючий краєвид. Внизу шумить могутній Дніпро, над чистим плесом якого кружляють білі чайки. А в далині видніються заплавні луки лівого берега ріки. На півночі піднімаються до сонця та збігають уступами до води мальовничі Бучацькі висоти з різнобарвними полями та луками. І скрізь видніються гори і долини, вкриті буйною зеленню. Дійсно, райська місцина.

 

5 Канів – центр однойменного району, розкинувся на високому правому березі Дніпра. Передусім ця місцевість виступає як напрочуд дивний гірський край, що вражає своєю красою і величчю, а мальовничий пейзаж тішить око подорожнього. Так, у другій половині ХVІІІ століття Правобережжям України подорожував військовий інженер І.Г.Мюнтц. Він зробив численні замальовки краєвидів і народних типів, частину яких змалював на території Канева: “Вид на Канів з боку Дніпра”, “Вид на частину міста Канева”, “Повернення з ярмарку в Каневі”. Ці та інші малюнки були зроблені протягом 1781-83 років. Альбом акварелей і записів Мюнтца зберігаються в державному історичному музеї в Москві.

Хто хоч раз бачив Канівські висоти, той вже ніколи їх не забуде. Вони порівняно невеликі, але за всіма ознаками є справжніми горами і нагадують Карпатські краєвиди. Існує легенда про виникнення двох гір, що стоять по обидва боки річечки Дунайця. В незапам’ятні часи, коли Бог створював землю, у цій справі йому наважився завадити чорт, тож і почав кидати каміння на Творця. У відповідь в його бік полетіли величезні кам’яні брили. Звісно, Бог має більше сили, ось чому на тому місці, де він стояв, виросла гора Божиця, яка менша за свою сусідку – гору Чортицю. А розділяє їх невеличка річечка, що котить свої води до сивочолого Дніпра. Років зі сто чи сто п’ятдесят тому на цих горах добували бутовий камінь для вивозу до Києва.

6 Канівські краєвиди здавна привертають увагу не тільки подорожніх, а й вчених: біологів, геологів, географів, істориків, археологів. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століть академік В.В.Різниченко відкрив геологічну унікальність тепер відомих у всьому світі канівських дислокацій. Багато років видатний вчений вивчав природу Канівських гір та ярів і назвав їх відкритою книгою природи, оскільки на схилах ярів, як на сторінках книги, можна читати геологічну історію місцевості. Тож виникли гори мільйони років тому внаслідок активних рухів земної кори. На той час вони були значно вищими і стрімкішими, але величезний льодовик, що насувався з півночі, зрізав гірські вершини, внаслідок чого гори стають нижчими. І сьогодні окремі вершини досягають 130-160 метрів, вони густо порізані ярами, на дні яких народжуються джерела цілющої води. Вивченням та збереженням унікального природного комплексу Канівського Подніпров’я займається Канівський природний заповідник, територія якого становить 2027 га. Заповідник, створений в 1923 році, і є одним з найстаріших в Україні. До його складу входять покриті лісом яри на гори правого берега Дніпра, а також заплавні острови Круглик і Шелестів та Зміїний острів на Канівському водосховищі.

З давніх часів Канівська земля була ласим шматочком для різного роду завойовників. У Лаврентієвському літописі під роком 1032 повідомляється, що Ярослав Мудрий задля оборони від степу збудував на південних кордонах своєї держави оборонну лінію, що проходила по річці Рось. Дослідникам відомі 13 міст, які були передовими форпостами могутньої держави. Саме звідси руські князі починали походи в степ чи піджидали ворогів, що не раз намагалися заволодіти Києвом, а також вели переговори з половецькими ханами. Родень, Заруб, Товарів – найдавніші літописні міста Канівщини.

7 Трохи нижче Тарасової гори, на правому березі Дніпра до неба здіймається неприступна гора, поросла лісом. Колись біля її підніжжя швидкоплинна Рось зливалася з могутнім Дніпром, а на вершині знаходилось літописне місто-фортеця Родень – столиця богатирського племені росів. Родень існував принаймні з перших віків нової ери. Саму його назву пов’язують з древнім культом слов’янського бога Рода, який був попередником Перуна і вважався богом родючості, головним богом неба і землі, верховним покровителем явищ природи. За князівських часів місто було оборонним форпостом від степових нападників. Вперше Родень згадується в Іпатієвському літописі під 980 роком, де описуються події, пов’язані з боротьбою Володимира і Ярополка, синів Святослава Завойовника, за Київський стіл. Ярополк, князь Київський, покинувши Київ зачинився в Родні, де його оточили війська Володимира. В осадженому місті стався великий голод: “…и есть притча и до сего дне: беда аки в Родне”, - сповіщає літопис. І сьогодні, в семи кілометрах від сучасного центру Канева, над Дніпром здіймається величава гора, яку люди на згадку про славне минуле нарекли Княжою.

9 У неприступному Родні народився і зростав відважний воїн, захисник рідної землі, Каній. Одного дня підійшли полчища степовиків під високі міські мури, попалили передмістя. Плач і лемент знявся над Дніпром. Зажурилися міські мужі: як будемо боронитися, сили ж нерівні? Але хоробрий Каній підняв одноплемінників у бій і після запеклого бою погнав нападників далеко в степ. За відвагу роси проголосили Канія своїм царем. Згодом безстрашний воїн одружився, завів діточок і тісно йому стало за високими мурами рідного міста. Тож зі своєю сім’єю перейшов він на мальовничу гору, що височіла над водою трохи вище вздовж течії Дніпра і заснував тут місто, назвавши його своїм іменем – Канів.

Про походження назви міста існує безліч інших легенд та гіпотез. Колись давно над кручами і горами літав гордий птах, шугав він аж до хмар і з висоти бачив, що відбувається за далеким горизонтом. Ось з’являється чорна зловісна хмара, що несе буревій на берег Дніпра-Славути. “Ка-ан, ка-ан”, - чується в небі голос птаха, то він сповіщає про швидку бурю. Тож місто, що розкинулось на горах і кручах, над якими літав провісник буревіїв, назвали Каневом. А ще дослідники вважають, що назва міста походить від річки Канівки, яка протікала в цьому місці або ж від тюркського слова, що в перекладі означає “місце крові”, тобто на цьому місці проходили кровопролитні бої із завойовниками.

Вперше Канів згадується у Києво-Печерському патерику, де розповідається про приїзд константинопольських іконописців до Києва в часи княжіння Всеволода Ярославовича, які пропливали біля Канева. Ця подія сталась близько 1084-1085 роками. Канів стояв на перетині важливих торгових артерій Руської держави: Грецького, Залозного та Соляного міжнародних торгівельних шляхів. Це сприяло розквітові торгівлі, встановленню культурних відносин з сусідніми державами, завдяки чому місто швидко багатіло і зростало. В літописах місто часто згадується з 1144 по 1195 роки у зв’язку з походами руських князів проти половців. 1155 рік – половці напали на уділ сина Юрія Долгорукого Василька і, отримавши поразку, запропонували мирну угоду. Переговори проходили в Каневі. 1177 рік – руські воїни на чолі з Київським князем Романом Ростиславичем здійснили похід проти половців. Взагалі, київські князі у другій половині ХІІ – на початку ХІІІ століть часто організовують походи проти кочівників. Так, князь Святослав Всеволодович здійснив 10 таких походів, а найбільший похід проти половців, в якому брали участь багато руських князів, відбувся 1184 року. В цьому поході руські війська отримали блискучу перемогу і захопили багато полонених, у тому числі і грізного хана Кобяка. Крім походів Святослав Всеволодович влаштовував військові заслони, які кожного літа охороняли південні кордони. Під 1192 роком в літописі повідомляється, що князь Святослав “...со сватом своим Рюриком, совокупившися и с братьею и стояша у Канева все лето, стерегучи земли русские...” Завдяки таким діям набіги половців на руські землі дещо ослабли, а під кінець ХІІ століття зовсім припинилися.

Hist3 У 1144 році Великий князь Київський Всеволод Ольгович заклав у Каневі церкву святого Георгія, котру через віки назвуть Успенським собором.

Близько 1240 року Канів захопили і зруйнували монголо-татари, але, на відміну від сусіднього Родня, життя в місті поступово відновлюється. Щоб тримати населення в покорі ординські хани призначали в завойовані руські землі баскаків (намісників) з військами. Канів був однією з резиденцій ханських ставлеників. Місцеве населення обкладалось даниною на користь хана.

Близько 1362 року велике князівство Литовське заволоділо Поділлям, Київщиною та Переяславщиною. Литовський князь Ольгерд змістив з київського стола ставленика татар князя Федора і віддав Київське князівство в уділ своєму синові Володимиру.

З часом Канів перетворюється на помітний торговельний центр. По Дніпру через місто проходив важливий торговий шлях, по якому до північних і західних країн йшли товари з Аравії, Індії, Сирії, Туреччини – золото, шовк, прянощі. На Дніпрі діяла переправа для купецьких караванів. Литовський князь Вітовт збудував у Каневі великі складські приміщення і митцю.

1471 року Литва ліквідувала удільне князівство і перетворила його на свою провінцію – Київське воєводство, яке поділялося на Київський, Житомирський, Овруцький, Черкаський, Канівський та ін. повіти і на кілька волостей. 1569 року відбулося об`єднання Литви з Польщею і Каневом заволоділа польська шляхта.

10 Однією з найбільш поширених форм протесту проти литовських і місцевих феодалів у ХV – першій половині ХVІ ст. на Україні були втечі селян на південні, малозаселені землі. Тих українських людей, що після татарської руїни лишилися безпритульними і, взявши до рук зброю, почали виходити у степ та воювати татар, прозвали козаками, що на мові східних народів означало “вільну, рухливу людину”. На незайнятих територіях виникає чимало козацьких слобод і хуторів. Такі поселення виникають і в районі Канева. Перепис 1552 року фіксує навколо міста невеликі козацькі хутори. Із року в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає. Вони обробляли землю, займалися промислами. Озброєні козаки не лише боронилися від степовиків, а й самі нападали на татар. В листі від 1545 року кримський хан скаржиться литовському князю: “Вышедши из Черкасс, и с Киева, и с Канева…и инших городов господских Украины, и собравшие на полки за Черкассами мнозтво козаков… громили корованы купцов турецких и перекопских…”

Не маючи ще певної організації, українська козаччина у перші десятки літ свого життя гуртувалися здебільшого біля замків стародавніх руських князів: Острозького, Вишневецького, Дашковича та інших – і з ними виходила на татар; далі ж, коли козаків побільшало, вони купчилися по наново відбудованих городах: Каневі, Черкасах, Корсуні, Білій Церкві, Брацлаві і по всіх пограничних староствах (повітах) і ходили у походи під проводом старост, котрі під час походів звалися гетьманами.

11 З таких гетьманів найбільш уславилися: Дашкович, староста черкаський та канівський, котрий року 1521 зазнав було татарської неволі, та скоро втік з Криму і ходив у роки 1523 та 1528 з козаками під Очаків, а одного разу вдерся було з козаками навіть у Крим. Остафій Дашкович був з 1514 по 1535 роки старостою черкаським і канівським Під час його правління ці міста стали ядром всього українського козацтва. Як гетьман черкаських і канівських козаків, він здійснив ряд вдалих походів проти турецьких і татарських завойовників. Помер в Черкасах у 1535 році. Після його смерті литовський уряд поставив старостою Василя Тишкевича, який збільшив податки, заборонив промисли і полювання. Населення міста мусило ремонтувати замок, наймати варту для охорони воріт, нести замкову службу та виконувати інші повинності. Від податків та здирства люди втікали в степи або ж бралися за зброю. Так, 1536 року черкаські міщани вигнали Тишкевича з міста. До бунту приєдналися і канівці. Проти повстанців литовський уряд направив каральний загін, який був розгромлений. Це змусило владу піти на поступки: оголосити повстанцям амністію і призначити нового старосту. Наступний староста Ян Пенько організував жорстокі репресії проти бунтівників, що змусило населення втікати у степові райони, осідаючи на нових землях. Саме вихідці з Канівського і Черкаського староств розпочали господарське освоєння низів’я Дніпра. Канівський курінь на Січі був одним із перших. 1540 року черкаський староста Михайло Вишневецький. Намагаючись повернути втікачів, звернувся до козаків із грамотою, де обіцяв не карати за втечу. Однак, пам’ятаючи події 1536 року, козаки залишили звернення без відповіді.

З Каневом пов’язане ім’я Дмитра Вишневецького (за народними думами – Байда). 1550 року, коли король польський призначив Вишневецького старостою черкаським та канівським, він згуртував біля себе чимало козаків і вже у 1552 році, покинувши своє староство, посадив своїх козаків на човни, виплив на Запорожжя і отаборився на острові Хортиця. У 1554-1555 роках на Малій Хортиці збудував замок, а 1558 року брав участь у поході російського війська в Крим. 1563 року, під час походу в Молдавію, був захоплений у полон турками і страчений.Hist6

Близько 1530 року в сім`ї простого канівського козака народився Самійло Кішка. В 70-х роках ХVІ ст. він брав участь у морських походах запоріжців проти Туреччини. Потрапив у полон і 25 років був невільником на турецьких галерах. 1599 року С.Кішка очолив повстання на галері, звільнився з полону і повернувся на Україну. На Січі стає кошовим отаманом, а згодом громада обирає його гетьманом. Загинув у 1602 році під час битви козаків з поляками в Лівонії. Його з почестями поховали в Канівському монастирі, а на могилі встановили кам’яний хрест.

У ХVІ столітті Канів став своєрідною козацькою святинею. Літні запоріжці, які вже не могли брати участь у походах і боях, почали селитися та доживати віку на Чернечій горі, неподалік Канівського монастиря. 1578 року козаки перевезли сюди останки Івана Підкови, який був страчений у Львові 12 червня 1578 року за велінням короля Баторія. Ця подія оспівується в народних піснях (зі збірки М.Максимовича)

А в городі да у Львові зашуміли верби:

Козак-бурлак вбитий лежить – Серпяга то мертвий.

Ой, у городі да у Львові задзвонили дзвони:

Козак-бурлак вбитий лежить, правлять похорони.

А в городі у Каневі да й заголосили,

Що Серпягу у могилу тихо положили.

Ой, Серпягу положили да і заховали;

Да помин по Україні, помин відправляли.

12 По смерті Підкови гетьманом було обрано Якова Шаха, який хотів помститися за смерть побратима. Але він був усунений від гетьманства і 1582 року був засуджений польським урядом на довічне ув’язнення в Канівський монастир, де доживав віку у чернецтві. 1678 року монастир спалили турецько-татарські завойовники.

Канівці беруть активну участь у селянсько - козацьких повстаннях 90-х років ХVІ ст. у 1591-1593 роках на Київщині, Брацлавщині та Волині прокотилось повстання проти польської шляхти, яке очолив гетьман реєстрових козаків Кшиштоф Косинський. 1595 року Черкаси, Канів, Корсунь та інші міста і села Черкащини охопило повстання під проводом Северина Наливайка.

У ХVІ ст. на Дніпровій горі височів Канівський замок, який був обгороджений дерев’яною стіною (ширина до 6 м) і оточений ровом. Над замком височіли 6 башт, на яких розміщувались гармати та інші засоби захисту: каміння, колоди, смола, а також – бочки з водою для гасіння пожежі. До замку вели одні ворота, від яких через рів було перекинуто ланцюговий міст. У дворі замку стояв будинок старости і кілька невеличких хат замкової челяді. Тут також стояла церква, розміщувались порохові склади та інші підсобні приміщення. Від замку до Дніпра було прокладено таємний підземний хід, по якому під час облоги доставлялась вода. З містом замок був пов’язаний вузькою стежиною. До 1552 року замок прийшов до повної руйнації. Підземний хід був завалений землею. Гарнізон Канівського замку складався із декількох десятків бояр (дрібних служилих людей з Литви) і замкових слуг. Але прийшла лиха година і для Канівського замку, він був стертий з лиця землі і більше не відновлювався. Сталося це 20 червня 1768 року. Від гніву народного, від гайдамацьких загонів за стінами замку сховалися шляхетне панство та орендарі. Гайдамаки підпалили замок разом з панами, від полум’я вибухнули порохові склади і лише одиницям вдалося врятуватися з того пекла.

1 серпня 1601 року під час святкування дня святого Петра (тобто Августа) у Варшаві місту Каневу було надано привілей – магдебурзьке право – , в якому проголошувалось: „...принадлежит сие до правительства Нашого Королевского, дабы все под Державою Нашею состоящие чтобы все живущие жили по праву магдебурскому, судятся и защищаются по справедливости…”

Міста з магдебурзьким правом отримували самоврядування, податковий і судовий імунітет, право власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі та звільнялися від феодальних повинностей (окрім гужової). Жителі міст отримували ряд привілеїв і були юридично вільними. Вони виконували як загальнодержавні повинності, так і ті, що визначала міська влада. Із загальнодержавних повинностей головною була військова: місто виставляло певну кількість ратників. Сплачувало податки на військові потреби та ін. 1831 року у Російській імперії вийшов указ, який скасовував дію магдебурзького права в містах. Ще кілька років після указу цим правом користувався Київ, але окремим указом 1834 року воно було скасоване і тут.

13 За даними люстрації Київського воєводства 1616 року у Каневі налічувалось 1347 “непослушних” козацьких і 160 “послушних” дворів. “Непослушні” займались промислами та торгівлею, не підпорядковувались магістратам і не виконували повинностей. Склад козаків-городян поповнювався за рахунок “покозачення” міщан. Восени 1610 року на черговому засіданні сейму магнати запропонували карати на смерть з конфіскацією майна всіх, хто оголосить себе козаком.

Влітку 1625 року поляки зібрали чимале військо на чолі з коронним гетьманом Конецпольським, щоб приборкати козаків. 11 жовтня коронне військо підійшло до Канева. В місті було близько трьох тисяч козаків, які, не бажаючи підкорятись полякам, вийшли з міста і попрямували до Черкас, де збиралися козацькі війська. Від Черкас козаки вирушили на південь в район села Таборище, недалеко від Чигирина. Там розгорнулася жорстока битва. Козацькі війська відійшли до озера Курукового, де бій було продовжено. І хоча в результаті боїв не перемогла ні та, ні друга сторона, Конецпольський змушений був розпочати з козаками переговори. За Куруківською угодою кількість реєстрового козацтва збільшувалася до 6 тисяч, право обирання гетьмана зберігалось за козаками. Уряд зобов’язувався виплачувати війську за службу 60 тисяч злотих щорічно.

14 Приблизно в цей час на Україні було створено шість реєстрових полків – Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Черкаський. Полки називалися за іменем міста, де проживала старшина на чолі з полковником. Артилерія реєстру з усією прислугою та майстровими, а також військова музика знаходилася в Каневі. Канівський полк за реєстром налічував 2957 козаків, складався з 16 сотень, десять з яких були в Каневі, а інші – в сотенних містечках. 1654 року Канівський полк налічував 3152 козаки.

13 лютого 1648 року коронний гетьман М.Потоцький надіслав Канівському полковникові наказ виступити на Запоріжжя і придушити повстання козаків. Але Канівський полк, який очолював Семен Савич, хоробро бився під прапорами Богдана Хмельницького. Козаки Канівського полку брали участь в битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), а 1654 року присягнули на вірність Росії.

Богдан Хмельницький двічі бував у Каневі. Перший раз 1654 року, коли призначив місто пунктом збору козаків, і вдруге – 1655 року, коли з 60-ма тисячами козаків приєднався до російського війська на чолі з Шереметьєвим і вирушив на Ставище й Охматів.

У різні роки Канівський полк очолювали: А.Лагода (1637), І.Боярин (1638), Донець (1644), Ю.Голуб (1646), С.Савич (1648-51, 1658), Ф.Стародуб (1653-54), А.Бутенко (1655-57), І.Лизогуб (1662-63), Я.Лизогуб (1666-69, 1672-73), Д.Пушкаренко (1676-78).

15 Протягом 1649-1665 років територія Канівського полку була ареною жорстокої боротьби з польською шляхтою. За Андрусівським перемир’ям (1667) Каневом знову заволоділи поляки. 1678 року, під час походу турецького війська на Чигирин, територія Канівського полку зазнала великих руйнувань. Тому більшість козаків із сім’ями та майном перейшли до Переяслава. Як військово-адміністративну одиницю Канівський полк було ліквідовано 1712 року.

У 70-х роках ХVІІ століття Канів кілька разів переходив із рук в руки. 1672 року турки загарбали Поділля. Брацлавщину і Південну Київщину султан передав своєму васалові П.Дорошенку, Канів опинився під владою турків. Але 1674 року російське військо перейшло Дніпро в районі Канева і оволоділо містом. Дорошенко відцурався від султана і у присутності козаків присягнув на вірність Росії.

Турецький султан Мухамед IV випускає з в’язниці Юрася Хмельниченка і проголошує його гетьманом. У серпні 1678 року новий гетьман видає універсал до українських міст, зокрема і до Канева, про підтримання його як гетьмана, і просить не виявляти опору туркам: “... Бога ради, по-батьківському наказую вашій милості, щоб наша сторона не була до основи розорена, до нас прихиляйтеся, просіть помочі у вельможного візира.... А коли нас не послухаєте і коли прийдете до розору й пагуби, потім, ваші милості, не жалійте й ні на кого не нарікайте, що вчасно вас не звідомили....” Канівчани застороги не послухали й не піддалися. У вересні 1678 року місто було здобуте турецьким військом.

Hist8 Сподіваючись врятуватися від біди, багато канівських людей втекло й замкнулося у велику кам’яну церкву старого й красного Канівського монастиря, але турки, достатньо обклавши ту церкву навколо дровами й соломою, запалили її разом з усім тим монастирем і всіх людей задушили. Макарія, канівського єпископа, таврували розпеченим залізом, виламали йому руки й ноги, а тоді волочили вулицями міста на пострах тим, хто ще залишився живим. На міському майдані Макарія стратили. Канівці перенесли його голову в Переяслав і замурували її у стіну Хрестовоздвиженського монастиря. Православне духовенство оголосило канівського єпископа святим. Щороку по всіх церквах України і Росії правили скорботні молитви по “преподобному Канівському мученикові” Макарію. Самійло Величко в “Літопису” так описує трагічні події 1678 року. Ю.Хмельницький розіслав універсали до Канева, Корсуня, Черкас та в інші міста, пропонуючи піддатися туркам. Тільки канівчани не згодилися... Візир вислав на Канів кілька десятків тисяч турків і 15 гармат: ”... бусурмани... притягли під старожитне славне козацьке місто, що стояло над Дніпром, Канів і в четвер 4 вересня (за старим стилем), здобувши його і вбивши в ньому безліч людей, віддали крайній руїні й запустінню... Від Канева турки повернули додому.”

Після цих нападів Канів був спустошений. 1686 року між Росією і Польщею було укладено трактат про вічний мир, за яким землі Канівщини увійшли в нейтральну зону. Тут не дозволялось будь-яке заселення, однак на цих землях оселялися втікачі-селяни, козаки і міська біднота з усіх регіонів України. Таким способом ці спустошені землі заселялися. Скориставшись невдалим Прутським походом Петра I, Польща порушує “вічний мир” і знову відновлює на цих землях своє панування. Після Карловицького конгресу (1698-99) польський сейм вирішив повністю ліквідувати православне козацтво. Навесні 1702 року на нараді у Фастові С.Палій – білоцерківський полковник, С.Самусь та З.Іскра разом з представниками православної шляхти, міщан та духовенства вирішили підняти народне повстання. Того ж року Канів зайняли селянсько-козацькі війська Семена Палія. Але за умовами Прутського тракту (1711) Канів відійшов до Польщі. У липні 1704 року за наказом гетьмана Мазепи Палій був арештований і засланий до Сибіру (1705-1709).

З часом поляки закріпачують селян і накладають великі побори на міщан, що спричиняє занепад торгівлі і ремесла. Ієзуїти поширювали католицьку віру, православні церкви було зачинено, натомість відкривалися костьоли. Так, в Каневі було відкрито католицький костьол, засновано василіанський (базиліанський) монастир. 1781 року архімандрит Канівський василіанського монастиря Боніфацій Фізікевич заснував тут перший учбовий заклад – парафіяльну школу. Спочатку школа знаходилась біля стін напівзруйнованого Успенського собору у невеличкому дерев’яному будинку з трьома баштами, в якому проживали і проводили службу ченці. У 1784 році на кошти Станіслава Понятовського було закінчено будівництво двоповерхового кам’яного приміщення на три під`їзди з ґанком та балконами над ними, дев’ятьма окремими кімнатами. Це приміщення було передано монахам під школу, а 1785 року спеціальна королівська комісія признала Канівську парафіяльну школу вищою. Наразі в цьому приміщенні знаходиться музей народного декоративного мистецтва.

Польські ставленики вимагають від міщан та селян присягнути унії. У травні 1768 року спалахує народне повстання, відоме під назвою Коліївщина. 20 червня загін гайдамаків під командуванням Микити Швачки, Андрія Журби та Семена Неживого обложили Канівський замок, де сховалися чимало панства і орендарів. Повстанці підпалили дерев’яні загорожу і стіни замку. Заволодівши Каневом, С.Неживий послав гінців у Переяслав до полкової канцелярії з оповіщенням про свою перемогу. Він питав поради як діяти далі. Гайдамаки сподівались на підтримку російського уряду, але російське панство відчуло небезпеку і для себе. Тому Російська імперія допомогла придушити повстання.

23 З 1775 року Канів перейшов в особисту власність польського короля Станіслава Августа. 1777 року він подарував місто своєму племіннику Станіславу Понятовському. 7 травня 1787 року Катерина ІІ під час подорожі в Крим на судні “Днепр” зупинилася напроти Канева. На кораблі вона прийняла польського короля Станіслава Августа. На честь прибуття таких персон власник міста С.Понятовський на горі, яка називалась Грецьке місто, влаштував ілюмінацію і феєрверк. Катерина ІІ так і не зійшла на Канівський берег, але гора, на якій світився вензель російської імператриці, з тих пір стала зватись Московкою.

Після придушення Коліївщини царський уряд приступив до остаточної ліквідації автономної України. Було повністю скасоване гетьманство, а в 1781 році – полковий устрій. Замість нього в 1782 році створено Київське намісництво, до складу якого увійшла вся лівобережна частина нинішньої Черкащини. 1793 року внаслідок другого розподілу Польщі вся Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії. Указом Павла І 30 листопада 1796 року намісництва на Україні були ліквідовані, а замість них утворено губернії. Канів відносився до Київської губернії з обмовкою, що місто лишається власністю поміщика з подальшим продажем чи обміном з метою зробити його державною власністю. 1800 року С.Понятовський продав місто архімандриту Канівського василіанського монастиря Боніфацію Фізікевичу, який через два роки заповів своє майно василіанському училищу, по його смерті три частини майна дістали спадкоємці, а четверту – монастир. 1833 році василіанський монастир і училище здобули статус повітового. А монастирська церква – сучасний Успенський собор – стала православною і соборною у 1846 році.

16 1837 року Канів стає повітовим містом, з Богуслава сюди перевозять повітове управління та міську поліцію. Через 7 років (1844) Богуславський повіт перейменовано в Канівський. Тут засновано магістрат і міську думу, а 1852 року було затверджено герб міста. Переведення повітових установ, введення пільг для купців та громадян сприяли припливу населення до повітового центру. Станом на 1849 рік в місті нараховується 5138 жителів, утому числі чоловіки – 2863, жінки – 2275. Населення міста займалось чинбарством, шевством, гончарством. Промисловість Канева складалась з невеликого цегельного заводу, 16 водяних, 13 сплавних, 6 вітряних млинів. На горах Божиця і Чортиця добували бутовий камінь для вивозу в Київ.

Share |

Оцінка користувачів

Оцінить статтю


Коментарі

Коментувати можуть лише зареєстровані користувачі. Будь-ласка, використовуючи посилання внизу сторінки авторизуйтеся або зареєструйтеся Зареєструвати користувача
Покищо коментарів до даної статті нема

Останні статті

Нарис №2

Додано: 1.01.2011, 00:00
БРОНЗОВИЙ ВІК - це період в історії людства, коли поряд із кам'яними було поширено вироби з бронзи (сплав міді з оловом). Далі ...

Нарис №1

Додано: 1.01.2011, 00:00
Територія Канева та його околиці здавна були заселені. В археологічних культурних шарах знаходять залишки матеріальної та духовної культури, починаючи з палеоліту (25 тисяч років тому). Далі ...