Історія Канівщини (кінець)

17 1830 року в Каневі почала діяти лікарня, вона мала 15 ліжок і обслуговувала весь повіт. У місті було лише одне вище парафіяльне училище, в якому два вчителі навчали 22 учнів. 1817 року Канів постраждав від пожежі і з того часу не забудовувалось. 1844 року було розроблено план забудови міста, але він так і залишився на папері. Загалом, у ХІХ ст. Канів не раз потерпав від пожеж. Так 23 червня 1884 року о третій годині ночі в Каневі розпочалася страшна пожежа. В наслідок чого згоріло 14 будинків і 25 лавок. Причина пожежі не відома. В рапорті до Київського губернатора від 28 червня 1884 року за №126 з Канівського повітового управління зазначено, що збитку від пожежі причинено на суму 68800 крб.

Станом на 1839 рік в місті нараховувались 655 дерев’яних і один кам’яний приватні будинки. За свідченням Л.Похилевича “...місто будівлями мізерне, немає в ньому жодної прямої вулиці, жодної будівлі визначної архітектури...” Подібний опис Канева представлено в “Статистическом описании Киевской губернии”, де значиться, що крім мальовничих місцевостей та історичних пам’ятників місто в усьому іншому “...нижче посереднього і не обіцяє в майбутньому значного розвитку”.

18 Зовсім по-іншому виглядає Канів на початку ХХ століття. У місті діє поштово-телеграфна контора і поштово-земська станція. Нараховується жителів 9245 осіб обох статей, з них чоловіків – 4488 і жінок – 4757. В загальній кількості жителів: православних – 6456, католиків – 44, лютеран – 4, євреїв – 2741. Місто володіє 5772 десятинами і 241 сажнями землі. У місті нараховується 1330 будинків, з них кам’яних – 10, інші – дерев’яні. Навчальні заклади: двокласне училище, дві церковно-приходські школи і одне приватне єврейське училище. У місті є соборна церква, римо-католицька каплиця, два єврейські молитовні будинки. Торгово-промислові заклади: вальцевий паровий млин купця Нухима Кагана, слюсарна майстерня, глином’ятний завод для виготовлення полив’яного посуду, який належав міщанину Яну Альтману, 20 вітряних млинів, 105 торгових лавок, 14 кузень і каретний заклад Манделя Красільщикова. У місті працюють бібліотека, клуб, лікарня, богадільня, три готелі, трактир, погріб для продажу вина й пивна лавка.

19 Події першої російської революції 1905-1907 років докотилися і до Канева. 1 липня 1907 року на Дніпровому острові Біла Коса (поблизу м. Канева і с. Прохорівка) відбувся революційний мітинг. На зібранні були присутні близько 100 чоловік – мешканців навколишніх сіл. На мітинг приїхали оратори з Києва та Канева, які були доправлені на острів в човні канівського міщанина Павла Івановича Ядловського, що проживав поблизу могили Шевченка. На мітингу обговорювалось питання про організацію бойової дружини “… ввиду близости срока к вооруженному восстанию”.

Після цих подій на канівських міщан П.І.Ядловського і А.Г.Мазуркевича жандармським управлінням були заведені справи. В одному із протоколів особистого обшуку зазначено: “… При обыске у этих лиц найдено: у Ядловского – три брошюры и листовки журнала «Нагаечка» противоправительственного направления; у Мазуркевича – два листка рукописных литературных стихов и три экземпляра прокламации партии социалистов-революционеров «К крестьянам»… Лица эти подвергнуты Каневским поправником к личному задержанию…”

Каневом прокотилися обшуки і арешти, велося слідство, під час якого Ядловський і Мазуркевич утримувались в канівській в’язниці. По закінченню слідства їм був винесений такий вирок: “... подчинить названных лиц гласному надзору полиции в избранном месте жительства, за исключения столиц, столичных и Киевской губерний, а также Золотоношского уезда Полтавской губернии на два года каждого, считая срок с 13 августа 1907 года…” Після проголошення вироку засуджені обрали місцем проживання м. Кременчук.

20На початку ХХ ст. Канів був центром великого повіту Київської губернії, в якому нараховувалось 20 волостей. З кінця серпня 1919 року по січень 1920 при владі в Каневі була Денікінська армія, а по червень 1920 року місто утримували поляки. 7 – 8 червня 1920 року в повіті втретє і на довгі роки у місті була встановлена Радянська влада.

 Громадянська війна та політика “воєнного комунізму” призвели до повного розвалу економіки, особливо жахливими їх наслідки були на Україні. Про жовтневе гасло “Земля – селянам!” більшовики швидко забули. Натомість 14 лютого 1919 року вийшов декрет ВЦВК “Про соціалістичне землевпорядження і про заходи переходу до соціалістичного землеробства”. Україна стала полігоном для випробування нової більшовицької політики в аграрній сфері. Землі й реманент переходили до радгоспів і комун – прототипів пізніших колгоспів.

Як результат, ця суспільно-економічна криза, яка реально призводила до втрати влади, заставила уряд змінити економічний курс. На Х з’їзді РКП(б) в березні 1921 року була прийнята важлива резолюція про заміну продрозверстки “цивілізованим” продподатком. Введення продподатку стало першим кроком до здійснення нової економічної політики (НЕП).

1922 року канівці сплачували в державу такі податки:

1) єдиний “госпродналог”, на рік було заплановано здати в державу 1381 пудів 32 фунтів зернових, збіжжя тощо. Але на станом на 1 вересня 1922 року надійшло лише 296 пудів 32 фунти, що становить 21,5% від запланованого.

2) молочний податок, заплановано – 1580 фунтів, надійшло на 1 вересня 1922 року – 1519 фунтів (96%).

3) “Общегражданский”, цей податок був зібраний грошовими знаками зразку 1922 року, заплановано - 320020 крб., надійшло на 1 вересня 1922 року - 285190 крб. (89%).

21 Крім цього мешканці Канева виконували гужові повинності, так званий “Трудгужналог”. На той час в місті нараховувалося коней – 141, підвід однокінних – 141, волових – 37. Станом на 1 вересня 1922 року було виконано наряди – 21, волами – 5. А ще надавалась допомога голодуючим Поволжя. До відповідного Комітету надійшло 21 пуд 31 фунт жита – 2 фунта відчислень від продподатку, і 11991 крб. грошових знаків зразку 1922 року.

Розташування Канева як центру великого повіту (до нього входили Богуслав, Корсунь та 167 сіл) на краю території Канівщини дуже ускладнювало управління повітовим життям. Зважаючи на це, в 1921 році центр Канівського повіту перенесли до Корсуня, а через рік – до Богуслава. Канівський повіт було перейменовано на Богуславський. Канів став волосним центром. Господарська і політична роль міста зросла, коли у березні 1923-го Канів став районним центром Шевченківського округу.

23У довоєнному двадцятиріччі переважаючими галузями міської промисловості були легка і харчова. На базі лісопильного заводу розгорнули деревообробний комбінат, введено в дію потужний механічний млин, олійницю, маслозавод, промислові артілі, що випускали взуття й одяг. Створено два колгоспи, котрі спеціалізувались на вирощенні зернових, городніх та баштанних культур. Одночасно з піднесенням економіки зросло й місто. У ньому побудовано 230 житлових будинків, приміщення семирічної школи, створено автоколону, відкрито готель, лазню, забруковано сім вулиць, тротуари центральних трас і дві площі.

 З 1929 по 1933 рік тривало будівництво залізниці Золотоноша – Миронівка, яка пролягала через Канівщину. У зв’язку з цим у Каневі спорудили вокзал, механічні майстерні, залізничний міст. Залізниця сприяла подальшому розвитку економіки міста і району. Під час Голодомору 1932-1933 років у Каневі розпочалася ще одна будова – спорудження меморіалу на Тарасовій горі. Працюючи на будівництві, місцевий люд рятувався від голодної смерті, оскільки тут давали хоч якусь баланду та окраєць висівкового хліба.

У сталінській енциклопедії 1937 року видання (“Малая Советская Энциклопедия”) про Канів подано скупі відомості: “Канев – пос. гор. типа, р. ц. Киевской обл. УССР; пристань на правом берегу Днепра, в 31 км от железнодорожной станции Таганча; 9 тис. жит. (1936), МТС, паровая мельница. В 7 км от города на Чернечей горе похоронен Т.Шевченко.”

24 У перші дні Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років Канів зазнав бомбових ударів фашистської авіації, які були націлені на важливий стратегічний об’єкт – Канівський залізничний міст. По Канівській землі проходив лівий фланг оборонних рубежів Києва, який обороняли дивізії 26-ї армії Південно-Західного фронту під командуванням генерала Ф.Я. Костенка. В цьому районі наступали фашистська перша танкова група генерала Клейста, дивізії 6-ї польової армії, а також авіація. Ціною великих втрат в живій силі і техніці ворогу вдалося відтіснити війська 26-ї армії до Канева. Фашисти рвалися до переправ через Дніпро. Для ліквідації Канівського плацдарму гітлерівське командування виділило спеціальну групу дивізій із свого резерву під командуванням генерала Шведлера у складі свіжих, повністю укомплектованих дев’яти дивізій, в тому числі мотодивізії СС “Вікінг” із завданням відрізати 26-у армію від Дніпровських переправ, оточити її та знищити до 12 серпня.

Головний удар по Канівському плацдарму ворог наніс з боку залізничного мосту в Каневі. Проти свіжих сил 94-ї піхотної дивізії під командуванням генерал-майора Пфейфера і мотодивізії СС “Вікінг” боролися 97-ма дивізія полковника Ф.М. Мальцева. Для посилення дивізії з резерву було передано 1054 стрілецький полк (командир – лейтенант Бувалін Михайло Григорович, його ім’ям названо одну з вулиць міста), 301 стрілецьку дивізію. Чисельність фашистських військ – 16 тис., а чисельність 97-ї дивізії разом з підсиленням – 2 тисячі. Неоціненну допомогу бойовим підрозділам надавав бронепоїзд №56 під командуванням Іщенка (Петро Кирилович Іщенко – командир БП №56, старший лейтенант), який безперервно курсував вздовж лінії оборони. З Дніпровських вод міст обороняли бронекатери Дніпровської військової флотилії – “Верный” і “Передовой”. 13-16 серпня тривала безперервна кривава битва за Канівський плацдарм. Це затримувало подальший наступ фашистських військ, крім цього, ворог ніс величезні втрати в живій силі і техніці.

25 Канів кінця серпня 1941 року представляв із себе сумну картину. Місто було спустошене і зруйноване. Відступаючі частини Червоної Армії не залишали ворогу ні продуктів, ні провіанту, ні транспорту – все, що не встигли евакуювати, підлягало знищенню (згідно директиви Сталіна від 27.06.41.). Так, залізничний міст через Дніпро був підірваний спеціалістами НКВС. 17 серпня 1941 року фашистські війська увійшли на безлюдні вулиці Канева. Близько 900 днів і ночей гітлерівці були господарями в місті (з 17.08.41. по 31.01.44.). Майже слідом за ними до міста прийшла похідна група ОУН (Організація Українських Націоналістів). Українські патріоти мали надію відновити на звільнених від більшовиків землях Українську державність. Невдовзі в місті почали діяти повітова і міська управи, відділ народної освіти, райлікарня, поліція, біржа праці, банк, заготконтора, лісопилка, лазня. Розпочалися служби в Успенському соборі, який був перетворений більшовиками в соляний склад. Деякий час навіть виходила газета “Шевченкове слово”, працювала міська друкарня. Наприкінці вересня в Каневі відбулась учительська конференція, на яку з’їхались понад 120 вчителів міста і району. Порядок денний конференції: “Завдання вчителів Канівського району у справі будівництва нової української держави”.

Але окупантів Україна цікавила виключно як джерело сировини, робочої сили тощо. Тому дуже скоро активістів українського руху піддали жорстоким переслідуванням. Члени похідної групи ОУН на поч. 1942 року зникли безслідно. Потім гестапо заарештувало повітового старосту А.Глушка, начальника біржі праці Тарасюка відправили до Німеччини, розправилися з родинами Д.Лебедка (в. о. директора музею Шевченка) і В.Ядловського (міський староста) – їх синів відправили до Німеччини. Загалом, тоді гестапо розстріляло 120 мирних жителів і понад 200 були відправлені до Німеччини.

26На поч. 1943 року до Німеччини почали вивозити молодь 15-17 років, а також осіб 55-річного віку. Для кожного міста району, села встановлювалися розверстки по поставці робочої сили. Лише з Черкаської області до Німеччини було вивезено 83293 остарбайтери, зокрема, з Канівського району – 2059 осіб і з Канева – 242 особи. Влітку 1943 року фашисти розстріляли в Берестовецькому Яру 1250 осіб – це ті канівці, які підозрювались у зв’язку з партизанами та підпільниками. На той час дії партизан активізувались і окупанти розправлялись без суду і слідства будь з ким, на кого впала підозра. Тіла вбитих було скинуто на дно яру. Потім німці підірвали схили вибухівкою, засипавши землею своїх жертв.

Готуючись до оборони влітку 1943 року, фашисти виселили з міста майже всіх жителів, заборонивши під страхом смерті, повертатися до своїх домівок. В районі Канева планувалося побудувати неприступні укріплення, що мали увійти до так званого Східного Валу. З усього району зганялось населення копати траншеї і земляні укріплення. В приміщенні музею Т.Г.Шевченка був організований концтабір, де утримували молодь з Канева і сіл району, яка працювала на будівництві.

Щодо спротиву окупантам, то тривалий час Канівщина була відносно спокійною територією. Партизанські загони з’явилися лише 1943 року. У 1942 році в Каневі діяла група підпільників (керівник – Герман), але невдовзі їх було викрито, частина членів групи разом з керівником були розстріляні. Підпільні організації виникають в селах Таганчі, Степанцях, Яблуневі, Мартинівці, до складу яких входять підпільники знищеної Канівської організації. Всі ці групи тримали зв’язок із партизанським загоном “Баті” (керівник К.Солодченко), який з наближенням Червоної Армії до берегів Дніпра активізував свої дії. В Таганчанському лісі діяв загін “Рыжего” під командуванням Щедрова В.К.

27 З вересня 1943 року по січень 1944 точилися кровопролитні бої у районі висот Канівського Подніпров’я – Букринський, Канівський та Пекарівський плацдарми. 22 вересня 1943 року воїни 3-ї танкової армії під командуванням Рибалко першими переправилися через Дніпро північніше Канева і захопили село Зарубинці, започаткувавши Букринський плацдарм. Навпроти с. Григорівки була налагоджена переправа через Дніпро – понтонний міст. Сьогодні про це нагадує човен-понтон, який застиг на високому Дніпровому березі в Григорівці.

24-25 вересня війська 47-ї армії генерала П.Жмаченка починають переправлятися через Дніпро в районі Канева. Першими форсує могутню ріку 748-й полк. Три дні його воїни під командуванням підполковника Луки Дудки вели безперервний бій. Особливо відзначилися воїни 206-ї стрілецької дивізії, які форсували Дніпро в районі між Каневом і Пекарями.

Понад чотири місяці точилися жорстокі бої за Канів. І лише 31 січня 1944 року бійцями 206-ї стрілецької дивізії наше місто було визволене. 7 лютого 1944 року були визволені останні села Канівського району.

28У повоєнні роки у Каневі виростають завод побутових виробів, харчовий комбінат, масло- і хлібозаводи, коконосушильна та інкубаторна станції. Вдвоє збільшується постачання електроенергії, розширюється мережа міського водогону й транспорту.

 1964 року у Каневі розпочинається нове будівництво: 31 травня було закладено перший камінь під Канівську ГЕС – це останній гідроелектровузол каскаду середньодніпровських станцій. Канівську ГЕС створюють у комплексі: електростанція, бетонована гребля, однокамерний судноплавний шлюз з причалами і хвилерізною дамбою верхнього б’єфу та захисними спорудами нижнього. 22 квітня 1975 року ввели в дію 24-ту турбіну, і ГЕС досягла встановленої потужності – 444 тисячі кіловат.

Одночасно із будівництвом ГЕС розбудовується і місто. Зростають нові житлові масиви, будуються школи, дитсадки тощо. Також будуються і промислові об’єкти, зокрема, електромеханічний завод „Магніт“, на якому працювали близько 4 тисяч фахівців з усіх куточків колишнього СРСР.

 

 

 

Завідувач відділу

Шевченківського національного заповідника

«Канів від давнини до сучасності»

Ольга Ісаєва

Share |

Оцінка користувачів

Оцінить статтю


Коментарі

Коментувати можуть лише зареєстровані користувачі. Будь-ласка, використовуючи посилання внизу сторінки авторизуйтеся або зареєструйтеся Зареєструвати користувача
Покищо коментарів до даної статті нема

Останні статті

Нарис №2

Додано: 1.01.2011, 00:00
БРОНЗОВИЙ ВІК - це період в історії людства, коли поряд із кам'яними було поширено вироби з бронзи (сплав міді з оловом). Далі ...

Нарис №1

Додано: 1.01.2011, 00:00
Територія Канева та його околиці здавна були заселені. В археологічних культурних шарах знаходять залишки матеріальної та духовної культури, починаючи з палеоліту (25 тисяч років тому). Далі ...