Вечорниці на Андрія

Одним з найулюбленіших зібрань сільської та містечкової молоді були вечорниці, які упродовж багатьох віків залишалися найбільш вдалою і вивершеною формою гуртування молодих людей. Вечорниці для молоді були справжньою народною школою життя: як і в сім’ї, тут призвичаювали молодь до праці, навчали різних ремесел. У парубків та дівчат формувалися естетичні уподобання, основи гуртової та особистої поведінки, емоційний та інтелектуальний досвід. На таких зібраннях молодь освоювала багатий фольклор (пісні, казки, оповідання, перекази, легенди, жарти, загадки, прислів’я, прикмети тощо), а також історію рідного краю і свого народу.

n51-2

Починалися вечорниці пізньої осені, найчастіше на Покрову (14 жовтня). Це був час, коли сонце повертало на зиму і природа поступово засинала – наставали довгі вечори. Бувало, що дівчата починали «засиджувати» вечорниці ще з початку вересня.

Для проведення вечорниць дівочий гурт підшуковував простору, зручну хату самотньої бабусі, вдови або солдатки. Після взаємної згоди господиню обраної хати молоді люди називали вже «вечорнична» або «досвітчана» мати. З усіх зібрань особливо важливими для молоді були вечорниці на Катерини і Андрія (7 і 13 грудня). Вони супроводжувалися різноманітними обрядами і ворожіннями про майбутню долю, переважно про одруження. Причому, на день Катерини здебільшого ворожили парубки, а на день Андрія – дівчата. Андрій Первозванний – апостол, якого вельми шанують в Україні. За легендою, він поширював Слово Боже по наших землях і зокрема проповідував на самих Київських пагорбах.

Як тільки сутінки спускаються на село, дівчата сходилися до хати вечорничної матері. Кожна несла із собою харчі для спільної вечері. Роботи з собою не брали, оскільки в день святого Андрія не працювали. У вечір на Андрія дівчата за допомогою ворожінь передбачали майбутню долю. Гадань і ворожінь на Андрія відомо дуже багато: ворожили на балабушках, слухали під вікнами, про що говориться в хаті, рахували штахети на паркані, курку із сідала знімали, мостили містки. Передбачали долю також при допомозі воску, води і вогню, гадали на предметах, зернятах тощо. Всі гадання супроводжувалися сміхом та жартами. Проте траплялося, що дівчата навіть плакали, бо наворожили, що не скоро вийдуть заміж. Оскільки вірили, що ворожіння на Андрія повністю справдяться.

n51-3Найпоширенішим було гадання на балабушках. В цей вечір дівчата обов’язково випікали балабушки, кожна позначала свою. Воду на балабушки потрібно було нести з криниці чи ополонки в роті. Не кожній дівчині це вдавалося з першого разу. Хлопці перестрівали дівчат, про щось запитували, смішили; дівчата, заливаючись сміхом, розбризкували всю воду. Декому по 5-6 разів доводилось бігати до ополонки. Та коли балабушки спеклися, біля дверей ставили низенький ослінчик, застеляли його чистим рушничком. Кожна дівчина викладала свою балабушку. Заводили собаку, перев’язували його як старосту на весіллі, навхрест солом’яними перевеслами і дивились, яку першу балабушку з’їсть, та дівчина перша піде заміж, яку не зачепить – та сидітиме в дівках, а яку надкусить і залишить, ту парубок покине, якщо візьме балабушку в зуби і далеко занесе, то і доля закине дівчину в далекі краї.

Деякі магічні дії дівчата виконували вдома на самоті, щоб ніхто не бачив. Так, наприклад, ще на Катерини дівчата зашивали в спідниці конопляні зернята і носили їх при собі до Андрія, а ввечері в день свята, сховавшись від сторонніх очей в саду чи на городі, «сіяли коноплі» і тричі обходили грядку, торкаючись спідницею землі і промовляючи:

Андрію, Андрію, на тобі конопельки сію,

Спідницею волочу, бо дуже заміж хочу.

Поволочивши посіяне поясом або наміткою, дівчина на сон клала їх собі під голову. Після цього їй мав приснитися суджений. Якщо на той час уже випадав сніг, то після розсівання зерен жменю снігу заносили в хату. Коли сніг танув, лічили кількість зернят, які захопили разом із ним. Парне число віщувало заміжжя.

n51-1На Катерини дівчата зрізали гілку вишні (чи іншої деревини), ставили у воду, і в кого вишня зацвіте на Різдво, то та дівчина вийде заміж в наступному році.

На вечорницях молодь знайомилася та пізнавала одне одного. Тут формувалися майбутні подружні пари. Проте християнська церква в більшості випадків вороже ставилась до молодіжних веселощів на Андрія, адже свято проходило в різдвяний піст, а в піст, як відомо, за християнськими законами заборонялося веселитися, наймати музики, танцювати. Проте люди старшого покоління згадують день Андрія, або Калиту, як найвеселіше свято їх молодості.

Головний ритуал вечорниць на Андрія – кусання калити. Спеціально випікався прісний пшеничний корж з діркою посередині, обмащувався медом, або ж обвішувався цукерками – це була Калита. За допомогою червоного дівочого пояса чи стрічки калиту підвішували до сволока. Коли калита підіймалася вгору дівчата та хлопці примовляли:

У небо, наша калита, у небо,

А ти, сонечко, підіймись

Та нас подивись.

Ми калиту чіпляємо.

На місяць поглядаємо,

Свою долю-радість закликаємо.

Калиту «охороняв» пан Калитинський – дотепний парубок або й дівчина, котрі вміють розсмішити громаду. Поруч стояв писарчук із горщиком з розведеною сажею в одній руці і гарненьким квачем в другій. До калити «під’їжджали» на коні: сідали на рогача чи на кочергу, імітуючи їзду верхи. Той парубок, який їхав на рогачі – пан Рогачинський. При цьому між паном Калитинським і паном Рогачинським відбувалася така розмова:

Рогачинський: Добрий вечір, пане Калитинський! 

Калитинський: Здоров будь, пане Рогачинський! Чого пожалував? 

Рогачинський: Калиту кусати. 

Калитинський: А я буду по зубах писати! 

Рогачинський: А я вкушу! 

Калитинський: А я впишу! 

Рогачинський: Ой чи впишеш, чи ні, я на воронім коні! 

Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Рогачинського, смикав за пояс, калита підстрибувала вгору, а писарчук від вуха до вуха розмальовував обличчя невдахи сажею. Молодь вірила, що коли відкусиш калиту і не засмієшся, то в наступному році збудуться всі бажання.

n51-4

Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями. На закінчення гри, калиту знімали і ділили між учасниками вечорниць, причому дівчатам калита роздавалася задурно, а хлопці платили дівчатам гроші за те, що калиту місили. Стрічкою, на якій висіла калита, намагались зв’язати парубка і дівчину, закоханих один в одного, щоб швидше одружилися.

Варто зазначити, що батьки всіляко заохочували своїх дорослих дітей до участі у вечорницях, бо цілком резонно вважали, що слід дати вихід молодечій енергії, що їхні сини і доньки повинні мати надійних товаришів і подруг з юності. Мати не відмовляла доньці в продуктах для гуртової вечері, а батько виділяв синові певну суму грошей. При цьому наставляли: «Ходи та розум при собі носи».

Андріївські вечорниці зберегли не лише магічну сутність дохристиянських обрядів, а й ритуальні страви. Недарма подекуди їх називали ще й «Великими вечорницями».

13 грудня вечорниці на Андрія було проведено в приміщенні науково-дослідного відділу Шевченківського національного заповідника «Канів від давнини до сучасності». Присутні мали змогу поворожити на майбутній рік, як це робили в давнину, а також скуштувати Калиту.

Ольга Ісаєва,

завідувач науково-дослідного відділу

Шевченківського національного заповідника

«Канів від давнини до сучасності»

Share |

Оцінка користувачів

Оцінить статтю


Останні статті