Історичний музей

Історичний музей працює з 9:00 до 17:00, перерва з 13:00 до 14:00, вихідні: субота, неділля

Майстер-класи, що проводить канівський історичний музей >>>

DSC_0578 9 березня 1991 року почав діяти історичний музей Канева, відкривши постійно діючу виставку „Дивосвіт Трипілля”.

У 2003 році створено нову постійну експозицію, яка знайомить відвідувачів з історією Канева і Канівщини від палеоліту до часів Давньоруської держави.

 У фондах Канівського історичного музею зберігаються понад сім тисяч експонатів. В основному це матеріали розкопок, що проводилися на території Канівщини в різні роки. Не менш цікавою є величезна колекція керамічних виробів, DSC_0583починаючи з нового к ам`яного віку (VI-IV тис. до н.е.) і закінчуючи гончарним посудом ХХ століття, серед яких унікальна колекція клейм на денцях гончарного посуду періоду Давньоруської держави та колекція столового і кухонного посуду трипільської культури (IV-III тис. до н. е.); крем`яні та кістяні знаряддя праці періоду палеоліту, трипільної культури, бронзового віку; залізні та бронзові вироби скіфського часу та Давньоруської держави, бронзові, мідні, срібні та скляні прикраси різних епох тощо. На особливу увагу заслуговують срібні та бронзова фібули-застібки зарубинецької культури (ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е.). також у фондах музею зберігаються документи Канівської міської управ, квитанції, посвідчення, свідоцтва, грамоти, атестати, фото тощо та предметів побуту мешканців Канева і району ХІХ – середини ХХ століть. Працівники канівських музеїв, місцеві краєзнавці вивчають історію міста, збирають архівні документи, спогади старожилів.

DSC_0593 Багатовікова історія України – це літопис життя народу-великомученика. Майже кожне століття, як свідчать наукові джерела, позначені голодними роками, епідеміями, спустошливими війнами, чужоземними навалами. Ніколи українці не мали навіть короткочасного відпочинку задля відновлення своїх сил та енергії. Та найбільших втрат зазнала Україна в ХХ столітті. Голод –  це не тільки смерть, а духовна руїна, DSC_0607знищення здорової народної культури, рідної мови, традицій. Голодомор 1933 року спричинений тоталітарним режимом, насильницькою політикою колективізації та „розкуркулення”, cумнозвісними хлібозаготівлями. Фізичне винищення селян штучним голодом – відома і цілеспрямована терористична акція, стратегія і тактика якої формувалась та вдосконалювалась впродовж 1928-1933 років. Урядовців непокоїла могутня хвиля українізації, яка пробуджувала національну свідомість селян, що становили соціальну основу нації. Творення голоду як глобальної репресивної акції не випадково збіглося з тоталітарним наступом імперського центру проти українського народу.

 DSC_0582На думку більшості дослідників цієї трагедії, головною причиною застосування комуністичною партією голодомору проти українського народу був постійний страх перед відродженням української нації, що показала своє національне обличчя в 1917 – 1920 роках. Атака на українських селян не була випадковою, адже саме селянство є хранителем національно-побутових досягнень. А головне – воно складало основу тодішньої аграрної України. Наступним кроком терору стало знищення національно свідомої інтелігенції: письменників, діячів науки і мистецтв, викладачів української мови і історії, представників української церкви. Механізм голодомору був не простим, проте був і результат: від голодомору померло понад сім мільйонів людей.

DSC_0646  Канівці свідчать про геноцид проти українського народу, що з особливою силою виявився в Каневі — духовному центрі України. В околицях Шевченкової могили вимирали цілі села — Решітки, Ліпляве, Келеберда. Щоб не померти з голоду, канівці та жит елі околиць йшли до Тарасової гори, на спорудження музею Тараса Шевченка. Не для того, щоб заробити гроші, а щоб не померти з голоду і заробити баланду та два фунти хліба... Робота була дуже тяжка. Всі роботи виконувались вручну. Пізніше було збудовано фунікулер. Люди ходили, мов тіні — знесилені, змучені, голодні і діти, і DSC_0653жінки, і чоловіки. Втрачали свідомість, вмирали прямо на дорозі. їх підбирали і звозили, і мертвих, і напівживих до «мертвецької» в лікарню, або в покинуту хату.

 Із спогадів жителя м. Канева Олексія Слинька: «Жив біля Меланчиного потоку під Чернечою горою на вулиці Монастирок. Траплялося, що батьки відвозили дітей до великих міст і кидали їх в надії, що хтось підбере їх і порятує від голодної смерті...

...Жив біля кладовища, мусив ховати мертвих людей. Ховав і дітей з навколишніх сіл... Справа в тому, що тоді пристань для пароплавів була неподалік Тарасової гори, біля турбази. На пароплавах помирали діти, їх на пристані залишали. Вийдеш до пристані — вже мертва дитина лежить. Це тривало цілу весну та літо 1933 року. Копав могили для дітей, маленьких мучеників. Це були неглибокі могилки, в кожній по троє-п'ятеро діток».

На пошанування пам'яті жертв голодомору у Каневі відкрито два пам'ятні знаки. Один — на міському цвинтарі по вулиці Київській, другий — на цвинтарі по вулиці Монастирок.

 

Share |

Оцінка користувачів

Оцінить статтю


Коментарі

Коментувати можуть лише зареєстровані користувачі. Будь-ласка, використовуючи посилання внизу сторінки авторизуйтеся або зареєструйтеся Зареєструвати користувача
Покищо коментарів до даної статті нема