Шевченкова світлиця

  rozdilenna_01

ts1

На території Шевченківського національного заповідника в м. Каневі, неподалік могили та музею Т.Г. Шевченка стоїть українська хата.

Це відтворена в 1991 році Тарасова світлиця, перший народний музей Кобзаря. Вперше така хата на народні кошти була збудована на Тарасовій горі у 1884 одночасно із завершенням впорядкування Шевченкової могили, коли 1 серпня на ній встановлений чавунний пам'ятник - хрест, виготовлений на заводі Термена в м. Києві

Стояла ця хатина поблизу поетової могили .В одній її половині викладач Канівсь двокласного училища Василь Степанович Гнилосиров ( 1836-1900) разом з членами Київської Старої Громади створив перший народний музей Кобзаря - так з Тарасову світлицю. Першим експонатом цього музею став Шевченків " Кобзар" року видання. Його приніс сюди Василь Степанович. Цю книгу постійно читали по шанувальники, які приходили вклонитися його священній могилі. А тому вона ші зношувалася. І Василю Степановичу доводилося часто замінювати " Кобзар" на видання.

Згодом люди заквітчали цей перший народний музей поета рушниками, плах квітами, вінками.

У 1888 році відомий художник І.Ю. Рєпін на замовлення старогрома, виконав для Тарасової світлиці портрет Т.Г. Шевченка .Цього ж року канів нотаріус Захарій Краковецький зі своєю родиною дарує сюди ікону Нерукотворного з дарчим написом.

Відомості про тих людей, які приходили до Шевченкової могили, ї Степанович спершу записував сам. А потім вирішив, що це можуть робити люди З цією метою він у 1893 році замовляє спеціальну книгу. В тому ж році вон зроблена. Та, на жаль, з'явилася вона в Тарасовій світлиці лише через чотири Покласти її раніше не дозволяла місцева влада. Першим, хто розписався у цій Кні відомий український композитор, основоположник української класичної му Микола Віталійович Лисенко зі своєю родиною.

В другій половині хати - жив Іван Олексійович Ядловський ( 1846- 1933 майже півстоліття вірно охороняв Шевченкову могилу. Народився і виріс він у Ще підлітком йому пощастило зустріти тут Шевченка. Пізніше він брав у похованні поета на Чернечій горі. А потім, коли троюрідний брат Тараса Ш Варфоломій Григорович Шевченко , запропонував Івану Олексійовичу стати дог; Кобзаревої могили, він відразу погодився.

У 1884 році Іван Ядловський з родиною ( дружиною і п'ятьма дітьми) оселя правій половині хатини, збудованої поблизу поетової могили.

За умовою, що була складена з В.Г.Шевченком, Іван Олексійович мав де Шевченкову могилу п'ять років .Але цей термін виявився набагато більшим: вії майже півстоліття .

У цій хатині доглядач поетової могили жив до того часу, поки не збуд; власну оселю під Тарасовою горою. Адже сім'я у нього була велика: шість сн доньки. Та в хаті під горою мешкала лише його родина, сам він майже завжди з< в хатині, що стояла на самій Тарасовій горі . Адже могила Кобзаря , за слова Івана Олексійовича - Володимира Павловича Ядловського - була для ньогс святих". Постійно він насаджував на ній квіти, навколо неї - деревця.. У цій спр завжди допомагали діти.

З великою любов'ю доглядав Іван Олексійович і перший народний музей - Тарасову світлицю. Завжди підлога в ній була посилана травою, на стін; віночки з польових квітів, калина.

Кожного, хто заходив до Тарасової світлиці, Іван Олексійович зустрічав знаходячи для людей теплі щирі слова, розповідав їм про Тараса Шевченка, читав його "Кобзар", Окремим поетовим шанувальникам, які прибували з далекої дороги ,він навіть надавав нічліг у своїй хатині.

За час перебування на Тарасовій горі, охоронець Шевченкової могили зустрічав не тільки простих людей, а й відомих представників української культури і літератури. Серед них: Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Василь Стефаник, Сергій Єфремов, Симон Петлюра, Микола Біляшівський, Микола Лисенко, Ольга Кобилянська, Іван Труш, Володимир Винниченко, Борис Грінченко та багато інших.

Завжди Іван Олексійович пригощав людей смачним кулішем, запашним чаєм із польових трав. З цією метою він і тримав декілька самоварів. А на згадку про перебування на Тарасовій горі він дарував поетовим шанувальникам власноруч зроблені дерев'яні вироби: ковганки. рублі для прасування, а найчастіше - дерев'яні ложечки, зроблені у вигляді рибки. Ніколи не залишав Іван Олексійович поетової могили, навіть у найтяжчі для неї часи.

Та минали роки. Він втрачав здоров'я., але Тарасову гору він не полишав: продовжував доглядати Шевченкову могилу. І так тривало до останніх днів його життя. Помер І.О.Ядловський в страшний для нашого народу час - рік голодомору - 21 лютого 1933 року. За його бажанням похований недалеко від могили Шевченка.

Хатина Івана Олексійовича на Тарасовій горі після його смерті простояла недовго. Коли в 30-х роках минулого століття розпочалося будівництво сучасного музею, хатину розібрали. І як не намагалися працівники музею відтворити хоча б інтер'єр Тарасової світлиці - все було марно .

І нарешті, у зв'язку з підготовкою до 175-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка Рада Міністрів України приймає у 1987 році постанову " Про додаткові заходи щодо благоустрою пам'ятних місць, пов'язаних з життям і діяльністю Т.Г. Шевченка1". Один із її пунктів передбачав відновлення на території Шевченківського заповідника першого народного музею Кобзаря - Тарасової світлиці.

Над проектом відновлення хати працювала група архітекторів Київського науково-дослідного інституту архітектури під керівництвом доктора архітектури Ю.Ф. Хохла.

Кошти на будівництво дало Республіканське Товариство охорони пам'яток історії та культури, очолюване тоді академіком П.Т. Троньком.

Поставити хату на тому місці, де вона колись стояла, було неможливо: тут стоїть сучасний музей. Тому й було вирішено відновити ЇЇ за музеєм, неподалік від могили І.О.Ядловського. Урочисте відкриття відбулося 3 серпня 1991 року.

Все в хатині, як і колись.. В одній половині - Тарасова світлиця. Експозиція в ній відновлена після 1912 року, адже до наших днів зберігся вінок, який займає видне місце в цьому першому народному музеї Кобзаря .Він був привезений на могилу Т.Г. Шевченка актором Московського Художнього театру Г. Бурджаловим.у 19& роуі*.

Поруч на стіні - портрет Т.Шевченка, копія роботи І.Ю. Рєпіна. В кутку , на стіні - картина невідомого художника початку XX ст. " Святий Тарасій", на якій зображений Тарас Шевченко в образі Святого. Відомо, що така картина була колись у Тарасовій світлиці . Копію виконав О. Максименко з м. Києва. Прикрашена ця картина багато вишитим рушником. У свій час такий рушник для першого народного музею поета в Каневі вишивала відома українська поетеса Леся Українка з донькою українського бібліографа, критика та фольклориста М. Комарова - Маргаритою. Оскільки Лесин рушник в даний час зберігається в Національному музеї Т.Г. Шевченка в м. Києві, для Тарасової світлиці його відтворила канівська майстриня Г.А. Бондаренко. Вона ж за документальною фотографією відтворила ще два пам'ятні рушники, які тут представлені. Решту вишитих та тканих кролевецьких рушників з колишньої Тарасової світлиці подарували сюди родичі Івана Олексійовича.

Справа на стіні • картина художника Д.І. Безперчого "Бандурист", копія О. Максименка. На столі •• Книга вражень та "Кобзар" Т.Шевченка. Біля вінка стоїть національний музичний інструмент українського народу - бандура, подібна до тієї, що завжди тут була, її зробив учень відомого кобзаря Г.Ткаченка - М. Будник з м. Києва,

В другій половині - відновлено кімнату, в якій жив охоронець Шевченкової могили. У її відтворенні велику допомогу надали родичі Івана Олексійовича. Вони передали сюди цілий ряд меморіальних речей: мідний кухоль, лампадку, одяг бабусі Мелашки ( дружини І. Ядловського), круглий стільчик, на якому колись Іван Олексійович вирізував різні дерев'яні вироби.

Серед подарованих родичами речей можна побачити два самовари, з яких у свій час їхній дідусь пригощав запашним чаєм із польових трав поетових шанувальників.

На стіні - фото Івана Олексійовича, його дружини Меланії, дітей - Параски, Насті, Данила, Павла, Марини.

Минуло п'ятнадцять років, як була відновлена ця хатина.. За цей час тут побували тисячі Кобзаревих шанувальників. Про те, яке враження вона на них справляє, можна довідатись із записів, залишених на сторінках Книги вражень.

"Це - хата мого дитинства...Така самісінька була у моєї бабусі. У таких хатах виростала, боролася, страждала і відроджувалася Україна. Слава нашому народові, що витримав, що вистояв і що завжди буде", -записав В. Чорновіл 22.05. 1993 року. А родина Савдик із м. Торонто ( Канада) лишила такий запис:

" Ми щиро вдячні за те, що через такі довгі лихоліття відновлено пам'ятку культури і святиню українського народу ".

Танана Раїса Василівна - завідувач відділом Шевченківського національного заповідника, Заслужений працівник культури України

 

Share |

Оцінка користувачів

Оцінить статтю


Коментарі

Коментувати можуть лише зареєстровані користувачі. Будь-ласка, використовуючи посилання внизу сторінки авторизуйтеся або зареєструйтеся Зареєструвати користувача
 Сергій, 25.04.2011, 09:59
Виправте, будь ласка, помилки у цій статті - не примушуйте Т.Шевченка ще раз помирати від сорому за нащадків!